Гендерна рівність

Ґендерна рівність займає центральне місце у системі прав людини та серед цінностей Організації Об’єднаних Націй (ООН). Одним з фундаментальних принципів Статуту ООН, який було прийнято світовими лідерами у 1945 році, є «рівні права чоловіків та жінок», а також захист та просування прав жінок, як відповідальність кожної держави.

Україна зобов’язалась до виконання ключових міжнародних зобов’язань щодо забезпечення ґендерної рівності. Країна прийняла Цілі Сталого Розвитку (ЦСР), приєдналася до Пекінської Декларації та Платформи Дій (ПДПД) на 4-й Світовій Конференції Жінок (1995) та ратифікувала ключові договори з плав людини, включно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1980) та її Факультативний Протокол. Підписана у 2014 році Угода про Асоціацію між Україною та ЄС зобов’язує до гарантування рівних можливостей для жінок та чоловіків у сферах працевлаштування, освіти, навчання, економіки, у суспільстві та прийнятті рішень. Гендерна Рівність закріплена у Конституції України. Нова Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року спрямована на укріплення інституційних механізмів забезпечення ґендерної рівності з комплексним підходом до подолання інституційних обмежень у сфері ґендерної рівності. Законодавча база України щодо ґендерної рівності включає також Стратегію та План Дій у сфері прав людини, прийняті у 2015 році, метою яких є гарантування рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків в усіх сферах життя. Прийняття Урядом Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 (2016) є важливим кроком у напрямку реалізації повістки «Жінки, Мир, Безпека» в Україні. Окрім цього, у 2017 році, Україна внесла правки у законодавство щодо попередження домашнього насильства, криміналізувавши цей злочин, що відповідає положенням Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція), яка досі не була ратифікована.

Проте, попри існуючу нормативну базу з питань ґендерної рівності та розширення повноважень жінок, Україна досі стикається з викликами, які впливають на забезпечення рівних прав та можливостей жінок взагалі, а особливо тих, хто стикається з множинною дискримінацією. Хоча сформовані у патріархальній системі стереотипи та уявлення можна розглядати як одні з глибинних причин нерівності, також існують глибоко вкоріненні систематичні прогалини, яким ще не надавали належної уваги. Сюди можна віднести слабке верховенство права, низьку спроможність до впровадження інституційних механізмів щодо забезпечення ґендерної рівності та брак політичної волі.

Низький рівень участі жінок у політичних та суспільних процесах, низька представленість на високих позиціях, патріархальна культура, глибоко вкоріненні ґендерні стереотипи, поширеність ґендерно-обумовленого насильства – лише деякі приклади системної ґендерної нерівності в Україні. Реформи, які наразі виконує держава, приділяють незначну увагу питанням ґендерної рівності, та виконанню міжнародних та національних зобов’язань щодо ґендерної рівності та прав жінок, а також не враховують нові пріоритети, пов’язані з ґендерною рівністю, які спричинені конфліктом.

Конфлікт та глибока безпекова, соціальна, економічна та політична криза поглибили вже існуючу ґендерну нерівність та створили нові виклики для захисту та реалізації прав жінок в Україні. Специфічні ґендерні проблеми, особливо актуальні на сьогодні, включають, але не обмежуються наступними: вкорінені ґендерні стереотипи та дискримінація, які поглибились внаслідок збройного конфлікту та створюють непропорційно високий вплив на жінок та фізичний ризик для чоловіків; зростаюча кількість випадків посттравматичного стресового розладу (ПТСР) серед військових та колишніх військових та розповсюджене домашнє насильство; дискримінація щодо внутрішньо переміщених жінок, дівчат, чоловіків та хлопчиків; і обмежена участь жінок у прийнятті рішень на всіх рівнях.

Просуваючи ґендерну рівність як рушійну силу сталого розвитку країни, Представництво ООН в Україні підтримує уряд, парламент та громадянське суспільство у забезпеченні політичної, соціальної та економічної участі жінок, прискоренні розширення повноважень жінок та зміцнення їхньої ролі у процесі здійснення національних реформ, сприяючи дотриманню Україною своїх зобов’язань за міжнародними угодами, а також досягненню Цілей Сталого Розвитку до 2030 року.

Система ООН в Україні підтримує Україну у виконанні зобов’язань в рамках міжнародної нормативної бази щодо запровадження ґендерної рівності та прав жінок, яка включає, але не обмежується наступними документами:

  • Порядок денний зі сталого розвитку 2030 визнає, що права людини відіграють ключову роль у розвитку, а ґендерна рівність є необхідною умовою досягнення Цілей Сталого Розвитку (ЦСР), які особливу увагу зосереджують на вирішені проблеми нерівності та дискримінації за принципом «нікого не залишити осторонь» та «досягати першими тих, хто лишається поза увагою».
  • Порядок денний зі сталого розвитку 2030 використовує подвійний підхід для просування ґендерної рівності та розширення повноважень жінок та дівчат – ґендерна рівність та розширення повноважень жінок визначається, як самостійна ціль (Ціль №5), а також індикатори з ґендерної рівності включені до всіх інших цілей із зобов’язанням збирати дані, дезагреговані по статі та віку.
  • Забезпечення ґендерної рівності було включено до 10 із 17 цілей, 25 з 86 завдань та 45 зі 172 індикаторів Національного Плану Дій «Цілі Сталого Розвитку України».

Пекінська платформа дій. У 1995 році, на 4й Всесвітній конференції жінок, була прийнята Пекінська декларація та Платформа Дій. Цим документом визначаються зобов’язання держав щодо розширенню прав жінок. Під час Глобального Огляду прогресу за п’ять років у 2000, держави-члени знову затвердили та посилили основні принципи, а також зобов’язалися прискорити впровадження плану у період Огляду Прогресу за 10 років в 2005-му, Огляду Прогресу за 15 років в 2010-му та Огляду Прогресу за 20 років в 2015-му.

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (КЛДЖ). Заключні зауваження до восьмого періодичного звіту України були надані Комітетом з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок 3-го березня 2017 року (Заключні ремарки восьмого періодичного звіту). Заключні зауваження підкреслюють існуючі прогалини та визначають кроки, які Україні необхідно здійснити для вирішення проблем, пов’язаних із забезпеченням прав жінок. Заключні зауваження являють собою дорожню карту для виконання положень КЛДЖ протягом наступних 4 років.

Резолюції Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй про жінок, мир та безпеку (UNSCRs 1325, 1820, 1888, 1889, 1960, 2106, 2122 and 2242). Серія документів являє собою правову та політичну рамку, яка визначає важливість залучення жінок та включення ґендерної перспективи до проведення мирних переговорів, здійснення гуманітарного планування, миротворчих операцій, будування миру після конфлікту, а також управління.

 

Конвенції Міжнародної організації праці (МОП). Україна ратифікувала наступні міжнародні стандарти у сфері праці, які стосуються запровадження ґендерної рівності у сфері праці та розширення економічних можливостей жінок:

Ґендерна тематична група ООН – це міжвідомчий механізм координації, метою якого є покращення ефективності діяльності системи ООН щодо запровадження ґендерної рівності через надання технічної підтримки, експертизи щодо ґендерного інтегрування та координації питань, пов’язаних з плануванням та адвокацією відповідно до Рамкової Програми Партнерства між Урядом України та ООН. Ґендерна тематична група підтримує спільні зусилля агенцій ООН для прискоренні включення ґендерних питань до всієї діяльності системи ООН та роботи координаційних механізмів, зокрема, через Рамкову Програму Партнерства, приділяючи особливу уваги найбільш гострим проблемам ґендерної нерівності. Наприклад:

  • У напряму 1 «Стале економічне зростання, навколишнє середовище і зайнятість» - ООН в Україні працює над зменшенням ґендерного розриву в оплаті праці, просуванням гідних умов праці для чоловіків та жінок та рівний розподіл домашніх обов’язків та зобов’язань щодо догляду за дитиною тощо.
  • У напряму 2 «Рівний доступ до якісних та інклюзивних послуг і соціального захисту» - ООН в Україні працює з ґендерними аспектами епідемії ВІЛ, а також працює на подолання шкідливих соціальних норм, ставлень та стереотипів, які обмежують доступ до послуг серед жінок із уразливих соціальних груп населення тощо.
  • У напряму 3 «Демократичне врядування, верховенство права і громадська участь» - ООН в Україні працює для того, щоб більше уваги приділялось питанням ґендерної рівності під час виконання національних реформ, та розглядає проблему низького рівня представленості жінок на всіх рівнях прийняття рішень адвокатуючи за введення ґендерних квот, працює на ліквідацію дискримінаційних положень в національному законодавстві, тощо.
  • У напряму 4 «Безпека громадян, соціальна єдність і відновлення з особливим акцентом на Східну Україну» серед іншого, ООН працює з проблемою ґендерно-обумовленого насильства (ҐОН), сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, та повісткою «Жінки, мир, безпека».

Ґендерна тематична група ООН також підтримує підсилення міжвідомчої координації навколо питань, пов’язаних з ґендерною рівністю. Вона являє собою майданчик для всіх агенцій, фондів та програм ООН, інформацією та досвідом щодо вирішення ґендерних проблем.. Група працює для встановлення ефективного партнерства та діалогу між ООН, Урядом, Парламентом та громадянським суспільством в усіх сферах ґендерної рівності та прав жінок в Україні.

Цікаві факти:

  • Частка жінок у Парламенті складає 12,1 %, у Кабінеті Міністрів – 12,5%, на вищих державних рівнях – 16,7% (Категорія А) (Джерело);
  • Частка жінок серед військовослуюбовців складає 8,5%, серед офіцерів – 5,3% та серед солдатів та сержантів – 9,4%;
  • Частка жінок на ринку праці в 2017 році складає 55,7%,що є низьким показником на противагу 69,0% серед чоловіків (Джерело);
  • Ґендерний розрив в оплаті праці складав 25% у 2016 році, 21% в 2017 році та досяг 40% у деяких економічних сферах (Джерело);
  • 90,6% тих, хто пережили зґвалтування, та 73,5%, тих, хто пережили домашнє насилля – жінки (Джерело);
  • Жінки складають 58% внутрішньо переміщених осіб – жінки((Джерело);
  • Жінки похилого віку складають 74% від загальної кількості людей похилого віку, які постраждали від конфлікту, включаючи ВПО;
  • 22% жінок віком 15-49 пережили психологічне чи сексуальне насильство (Джерело);
  • Жінки складають 76,5% серед потерпілих від торгівлі людьми.

Публікації, пов'язані з гендерним рівністю: